Алкогольна залежність – це складне хронічне захворювання, що прогресує. В його основі лежать як і біологічний механізм (спадковість, наслідки перенесених захворювань печінки, сам метаболізм алкоголю та багато інших), соціальний (слабкість характеру, моральне падіння) так і психологічні («випив розслабився…»), а також духовні (те, що зараз називають екзистенційний вакуум, беззмістовність життя). Медицина вважає алкоголізм хворобою, а не гріхом. Ніхто не починає пити для того, щоб стати алкоголіком. Ця хвороба – результат процесів, що розвиваються в організмі і на які хворий не має впливу. Суть хвороби у втраті контролю над алкоголем.
Незважаючи на те, що кожна пиятика викликає щораз більше проблем зі здоров’ям, родиною, оточенням, професією, а часто й законом – алкоголік знову і знову напивається. Ніби не навчає його гіркий досвід. Нагадує людину, що раз за разом запихає руку до гарячої печі, незважаючи на все прикріші і болючіші опіки. Алкоголік не є людиною зі здоровим глуздом. Незважаючи на видимі симптоми, сам алкоголік майже до кінця не усвідомлює, що він хворий.
Іноді цю хворобу називають узалежненням. Визначень узалежнення існує дуже багато, найбільш вдало підмітив проф. А. Фільц: «Узалежнення – це коли знаєш, що це погано, але обійтися без цього не можеш». Воно найпростіше, але найчіткіше передає суть явища. Для узалежнення характерна хімічна й одночасно емоційна залежність. Люди хімічно узалежнюються від алкоголю, наркотичних речовин, транквілізаторів, нікотину, снодійних, анальгетиків, кави, чаю, солодкого, солоного, шоколаду, зернят, горіхів тощо.
Емоційно ми узалежнюємося від ігор, мастурбації, порнографії, трудоголізму, сексу, садомазохізму, брехні, а також частих хвороб, пристрастей до телесеріалів, інтернету, переживання небезпеки, швидкої їзди тощо. Цей перелік можна продовжити. Американські психологи нарахували понад сто узалежнень, якими диявол спокушає людину. Ми б на них не зупинялися детально, якби узалежнення алкоголізмом не тягло за собою супутні узалежнення. Припинивши пити, люди узалежнюються від транквілізаторів, снодійних, антидепресантів, кави, трудоголізму, грішать переїданням і т.д. Кожне супутнє узалежнення, якщо воно нам заважатиме, вимагатиме чимало зусиль для його подолання.
Алкоголізм належить до особливих захворювань, які окреслюються як «хвороба заперечень». Складовою (інтегральною) частиною узалежнення від алкоголізму є механізм, що безперервно переконує хворого в тому, що він не є алкоголіком. Раціоналізація, циклічні перерви у вживанні алкоголю, надмірна слухняність і старанність вдома в періоди абситененції, маніпулювання людьми і фактами і інші механізми самообману – все це створює неймовірно сильну структуру заперечень, завдяки якій алкоголік захищається від думки, що він є алкоголіком. І одночасно на нього спадає все більше неприємностей, почуття вини і докори сумління, все частіше зміна настрою, почуття ізоляції від інших, агресія та злість, почуття самотності. І найболючіше – відсутність почуття власної гідності. Аж нарешті він починає прокидатися з прокляттям на вустах, зі страхом перед наступним днем, зі страхом втекти від цього дня, напитися і про все забути.
Самообман не дозволяє побачити реальний стан речей. Алкоголік переконаний, що причиною його проблеми є інші люди або обставини які сприяють пиятиці. Він хоче змінити ці обставини вирішує бігати, займатися спортом, розлучитися з пиятикою, виїхати, змінити роботу і т. д., але все це ні до чого не призводить. Зміни не допомагають тому, що алкоголік не може втекти від самого себе і своєї хвороби.
Чому алкоголік п’є? Є одна причина – бо алкоголік. Щоб перестати пити, алкоголік якраз повинен навпаки, замість безнадійно боротися за силу волі – капітулювати, визнати факти, яких не хотів помічати і які доводять його безсилля щодо алкоголю, визнати для себе, що він алкоголік, тобто страждає алкогольною хворобою.
Про підступний розвиток узалежнення від алкоголю свідчать такі факти:
- твердження, що алкоголь знімає напруження і надає почуття легкості, знімає і знижує тривогу і неспокій, притупляє почуття провини, робить сміливішим, допомагає заснути і т. д.
- пошуки, пропозиції та організація оказії випивки або раз по раз піднімання чарки, що призводить до повторного сильного сп’яніння.
- розпивання алкоголю в місцях, де не повинно цього робитися ( на роботі, у відділі, в парку).
- здатність випити більше алкоголю, ніж раніше, так звана «міцна голова».
- труднощі з відтворенням подій, які мали місце під час сп’яніння (провали в пам’яті).
- спроби обмежити вживання алкоголю.
- уникнення розмов на тему своїх пиятик, а пізніше реакція гнівом або агресією на сигнали про необхідність обмежити споживання алкоголю.
- реакція роздратованістю в ситуаціях, в яких важко мати доступ до алкоголю.
- вживання алкоголю, незважаючи на поради утриматися від пиятики.
- повторні випадки водіння автомобіля після навіть невеликої дози алкоголю.
Лікування алкоголізму повинно бути направлено на всі причини його виникнення: біологічні: (за допомогою дезінтоксикації і фармакотерапії), психологічні (за допомогою психотерапії), соціальні (як мінімум на зміни взаємин в сім’ї), духовні (вплив на морально-етичні властивості характеру людини, що зловживає, а в ідеалі знайти зміст його буття). Тому лікування в сучасному вигляді являється комплексним і включає не тільки біологічну терапію, а і всі форми психотерапії алкогольної залежності (мотиваційна психотерапія, когнітивно-поведінкова терапія, реабілітаційні програми «12 кроків», арт-терапія групова терапія та ін.).
Найбільшою перевагою для лікування і об’ємного сприйняття проблеми у пацієнта є психоаналітична і психодинамічна позиція, яка включає в себе як токсичний біологічний аспект впливу наркотика на організм людини, так і специфічний феномен формування аддикції (поведінкового розладу), в яких основними є психічні причини та захисти від примітивних агресивних імпульсів.
Психоаналіз – дисципліна здебільшого ідеографічна і розуміюча. В першу чергу його цікавить доля конкретної людини – пацієнта, почута і перероблена суб’єктивною і пристрасною участю іншого аналітика/терапевта. У психоаналізі розглядаються проблеми потягу людей до алкогольної залежності, як безпосереднє поглинання алкогольних напоїв, що виступають в якості захисних механізмів, які оберігають алкоголіка від нестерпних внутрішніх душевних станів. Це може бути відчуття страху, вини, стиду, яке не проектується при неврозах або психозах, чи психосоматичних розладах за допомогою специфічних захисних механізмів, а всього-навсього «заливається» алкоголем. Орально – смоктальна поведінка (oral – saugendes Verhalten) людей з такою залежністю настільки наочна, що дозволяє побачити у цьому продовженні поведінку дитини по відношенню до материнських грудей. Пляшка чи навіть склянка можуть мати навіть перевагу в порівнянні з материнськими грудьми, оскільки вони завжди в наявності.
Навіть найсуворіші настанови не діють, а «Над – я», образно висловлюючись, «розчиняється в алкоголі». Людина в алкогольному сп’янінні перемагає свої депресивні почуття, буквально маніакальним чином, і в ілюзії сп’яніння забуває свої жахливі турботи.
Коли алкоголіки піддаються психотерапії, то вони демонструють руйнівні процеси (які відбуваються лише в психіці алкоголіка) безпосередньо в стосунках між терапевтом і пацієнтом. Тут наочно діє принцип «повторного насилля»: або пацієнт відчуває себе постраждалим з вини психотерапевта, який ним маніпулює, який експлуатує його чи поводиться з ним «жорстоко», або навпаки пацієнт веде себе стосовно психотерапевта так, що той відчуває, що ним маніпулюють, змушують страждати, вважають нікому не потрібним. Це є прикладом інтеракції, коли одна сторона мстить іншій. При цьому не слід забувати про відоме задоволення від того, що змушуєш страждати когось, або страждаєш сам, задоволення, яке зустрічається при садистсько-мазохістських перверсіях. Наочно можна помітити цей стереотип при лікуванні алкоголіків, де стосунки між алкоголіком і алкогольними напоями часто по суті нагадують садо-мазохістські.
Алкоголь діє не тільки збудливо або заспокійливо, він також продукує озлоблено-шкідливо руйнівну дію і в психологічному плані, впливаючи в основному на їх уяву, не кажучи вже про шкоду алкоголю в фармакологічному відношенні. Фантазії у відношенні до реальності відіграють в алкоголіків надзвичайно велику роль. Вони роблять можливою почергову зміну підсвідомого значення алкогольного напою: то улюблений алкоголь підносить до неба, то його не визнають, ненавидять, проклинають. Зустрічається також, що до цих крайнощів долається пошуком абсолютного забуття, оскільки у фантазіях п’яного стосовно ідеалізації і обезцінення існує повне сум’яття, яке важко перенести. Людина прагне уникнути дії зовнішніх сил, які відчуваються нею як інстанція, що переслідує, тисне, карає. Тому алкоголіків відносять до хворих з «пост-класичним» неврозами, поряд із нарцистичними порушеннями особистості, пограничними станами і випадками пацієнтів з неврозами меншовартості.
Лікар нарколог, психотерапевт
Козівської ЦРКЛ Ясіновський А.В.
096 203 57 58